Воно - Страница 138

138

Серія діагональних порізів покраяла пальці Білла в тому місці, де вони, переставши бути його пальцями, перетворились на фотопальці; то було так, немов він встромив руку між гострі лопаті вентилятора, а не в фотографію.

Річі вхопив його за зап’ясток і щосили смикнув. Обидва хлопці повалилися. Джорджів альбом вдарився об підлогу та з якимсь сухим звуком затріснувся. Білл встромив пальці собі до рота. Сльози болю стояли йому в очах. Річі побачив, що по долоні в нього біжить тоненькими цівками на зап’ястя кров.

— Дай подивлюся, — промовив він.

— Б-боляче, — сказав Білл. Він простягнув ту руку Річі, долонею донизу. Вказівний, середній і підмізинний пальці було посічено драбинкою порізів. Мізинець ледь торкнувся поверхні фотографії (якщо в неї була поверхня), і, хоча той палець порізів не отримав, Білл пізніше розповів Річі, що ніготь на ньому виявився акуратно обстриженим, наче якимись манікюрними ножицями.

— Господи, Білле, — промовив Річі. Пластир. Це було єдине, про що він міг думати. Господи, їм ще пощастило — якби він не відтягнув у ту мить Біллову руку, йому б ампутувало пальці, а не просто сильно порізало. — Нам треба їх заклеїти. Твоя мати може…

— Н-н-не п-п-переймайся моєю м-м-матір’ю, — відповів Білл. Він знову схопив той альбом, бризкаючи краплинами крові на підлогу.

— Не відкривай його знову! — скрикнув Річі, нестямно хапаючи Білла за плече. — Господи Ісусе, Біллі, ти ледве не втратив пальці!

Білл струсив його руку. Він почав гортати сторінки, і на його обличчі була похмура рішучість, яка налякала Річі дужче за будь-що інше. Біллові очі дивилися майже божевільно. Його поранені пальці залишали на Джорджевому альбому відбитки свіжої крові — поки що вона не скидалася на кетчуп, але дайте їй трішки часу, щоб підсохнути, і буде. Звісно, що буде.

І ось знову той кадр із середмістя.

«Модель-Т» стояв посеред перехрестя. Інші машини застигли на тих самих місцях, де вони були до того. Чоловік, який прямував у бік перехрестя, тримався за криси своєї федори; пальто на ньому знову роздуте навідліт.

Два хлопчики пропали.

Ніде на цій фотографій не було жодних хлопчиків. Але…

— Дивися, — прошепотів Річі й показав, не забувши тримати кінчик свого пальця подалі від знімка. Якась дужка виднілася понад самісіньким низеньким бетонним парапетом край Каналу — верхівка чогось круглого.

Чогось на кшталт повітряної кульки.

5

З кімнати Джорджа вони вийшли якраз вчасно. Голос матері Білла від підніжжя сходів і її тінь на стіні.

— Хлопчики, ви там що, боролися? — різко запитала вона. — Я чула, як щось гупнуло.

— Т-т-тільки т-т-трішки, мам, — Білл кинув гострий погляд на Річі. Мовчи, проказував той.

— Гаразд, я хочу, щоби ви це припинили. Я думала, стеля обвалиться просто мені на голову.

— М-м-ми більше не б-б-будемо.

Вони почули, що вона повертається до передньої частини будинку. Білл уже встиг перев’язати носовичком свою закривавлену руку; хусточка дедалі червонішала, за якусь мить з неї почне скрапувати на підлогу. Хлопці пішли до ванної, де Білл тримав руку під краном, поки кровотеча не припинилася. Очищені порізи були тоненькими, але глибокими. Від вигляду їхніх білих країв і червоного м’яса всередині у Річі замлоїло в животі. Він заклеював ранки пластиром якомога швидше.

— Б-б-болить, як т-т-ой чорт, — сказав Білл.

— Ну, а навіщо ти взагалі поліз туди рукою, ти, мокрощупе?

Білл серйозно подивився на колечка пластиру в себе на пальцях, а потім на Річі.

— Ц-це т-той к-клоун, — сказав він. — Ц-це т-той клоун п-п-прикидався Дж-джорджем.

— Правильно, — кивнув Річі. — І цей самий клоун, коли його бачив Бен, прикидався мумією. І цей самий клоун прикидався хворим безхатьком, якого бачив Едді.

— П-п-прокаженим.

— Правильно.

— А-а-але ч-чи воно насправді к-к-лоун?

— Воно монстр, — рішуче сказав Річі. — Якесь страховисько. Якесь роду страховисько прямо тут, у Деррі. І воно вбиває дітей.

6

Якось у суботу, невдовзі після пригоди з греблею і містером Неллом у Пустовищі та з фотографією, яка рухалася, Річі, Бен і Беверлі Марш особисто побачилися не з одним монстром, а з двома, ще й за це попередньо заплатили. Принаймні, заплатив Річі. Ці страховиська були лячними, проте справжньої небезпеки не становили; вони переслідували своїх жертв на екрані кінотеатру «Аладдін», тим часом як Річі, Бен і Бев дивилися на це з балкона.

Одним із тих монстрів був вовкулака, якого грав Майкл Лендон, і він був кльовим, бо навіть коли він перетворювався саме на вовкулаку, у нього все одно залишалося щось на кшталт зачіски «качача гузка». Іншим був оживлений автогонщик, якого грав Ґері Конвей. Його повернув до життя нащадок Віктора Франкенштейна, котрий усі непотрібні йому частини згодовував алігаторам, яких тримав у підвалі. А ще в програмі: кіножурнал «МувіТон», де показували найновіші моди з Парижа і вибух найновішої ракети «Венгард» на мисі Канаверал, два мультики «Ворнер бразерз», один мультик про Попая і один про Чіллі Віллі (з невідомої причини Річі дико смішила шапочка Чіллі Віллі) та УРИВКИ З МАЙБУТНІХ ПОКАЗІВ. У майбутніх показах було обіцяно два фільми, які Річі одразу вніс до власного списку «мушу подивитися»: «Я вийшла заміж за монстра з дальнього космосу» та «Крапля».

Бен під час сеансу сидів дуже тихо. Перед тим друзяку Скирта ледве не запопали Генрі, Ригайло й Віктор, а отже, Річі вважав, що саме через це той і був таким пригніченим. Утім, сам Бен зовсім забув про тих недоумків (вони сиділи внизу, перед екраном, тицяли одне в одного коробками з попкорном і галдикали). Причиною його мовчання була Беверлі. Її близькість була такою всеохопною, що він від цього почувався ледь не хворим. Його тіло раз у раз бралося сиротами, але варто було Беверлі бодай трохи посунутися на своєму сидінні, шкіра в нього гаряче спалахувала, як у тропічній лихоманці. Коли вона, тягнучись до попкорну, торкалася його руки своєю, його кидало в захоплений трепет. Пізніше він думав, що ті три години, які він просидів у темряві поряд з Беверлі, були найдовшими й водночас найкоротшими в його житті.

138