Воно - Страница 14

— Якщо тобі потрібна допомога, Доне, — сказав клоун, — вибери собі кульку.

І запропонував зв’язку повітряних кульок, затиснуту в руці.

— Вони злинають, — сказав клоун. — Тут, унизу, всі ми злинаємо; дуже скоро й твій друг злине також.

12

— Цей клоун звертався до вас на ім’я, — промовив Джеф Рівз цілком безвиразним тоном. Він поглянув понад похиленою головою Хагарті на Гарольда Ґарденера й підморгнув, смикнувши донизу оком.

— Так, — підтвердив Хагарті, не підводячи голови. — Я розумію, на що це схоже.

13

— Отже, потім ви його перекинули, — промовив Бутільєр. — Вивалили геть.

— Не я! — сказав Анвін, підводячи голову. Він змахнув волосся собі з очей рукою і розпачливо подивився на полісменів. — Коли я побачив, що вони насправді збираються це зробити, я спробував відтягнути Стіва, бо зрозумів, що той парубок може розбитися. Там було футів з десять до води…

Там було двадцять три. Один із патрульних шефа Редімахера вже поміряв відстань.

— Але він був наче сказився. Вони обидва волали «Вивалимо геть! Вивалимо геть!» і підхопили його. Рукатий під пахви, а Стів за сідницю штанів, і… і…

14

Побачивши, що вони роблять, Хагарті знову кинувся до них з криками: «Ні! Ні! Ні!» на всю силу легень.

Кріс Анвін відштовхнув його назад, і Хагарті мало не залишив зуби на асфальті.

— Ти хочеш теж туди полетіти? — запитав він. — Нумо, тікай, бейбі!

І тоді вони скинули Ейдріана Меллона з мосту в воду. Хагарті почув сплеск.

— Вшиваймося звідси, — сказав Стів Дубей. Він із Рукатим уже задкували до машини.

Кріс Анвін підійшов до парапету й зазирнув униз. Спершу він побачив Хагарті, котрий, ослизаючи, чіплявся за траву, спускаючись до води на захаращений сміттям берег. Потім він побачив клоуна. Однією рукою клоун витягав Ейдріана на протилежний берег, в іншій руці він тримав свої повітряні кульки. Клоун обернув голову й вищирився до Кріса. Кріс сказав, що побачив його сяючі сріблом очі й оскалені зуби — воно мало величезні зуби, сказав він.

— Як у лева в цирку, їй-бо, — сказав він. — Отакими вони насправді були величезними.

А потім, сказав Кріс, він побачив, як оте клоунське заштовхнуло одну руку Ейдріана Меллона йому за голову.

— А потім що, Крісе? — запитав Бутільєр. Він знудився цією частиною розповіді. Казками він нудився з восьмирічного віку.

— He знаю я, — сказав Кріс. — Тоді вже Стів ухопив мене й затяг у машину. Але… я думаю, воно угризлося йому в пахву, — він знову підвів очі, подивившись на полісменів, тепер непевний. — Я думаю, саме це воно зробило. Угризлося йому в пахву. Наче воно хотіло зжерти його. Наче воно хотіло виїсти йому серце.

15

Ні, сказав Хагарті, коли його у формі запитань ознайомили з розповіддю Кріса Анвіна. Той клоун не витягав Ейді на протилежний берег, він принаймні такого не бачив, але Хагарті погоджувався з тим, що сам на той момент був якнайменше об’єктивним спостерігачем; на той момент він к херам збожеволів.

Той клоун, сказав він, стояв біля дальнього берега, стискаючи в руках скрапуюче водою тіло Ейдріана. Права рука Ейдріана застигло стирчала в клоуна з-за голови, а лицем клоун дійсно був під правою пахвою Ейді. Але він не гриз: його лице усміхалося. Хагарті бачив, як воно визирає з-під пахви Ейді й усміхається.

Руки клоуна напружилися, і Хагарті почув, як потрощилися ребра.

Ейді закричав з болю.

— Полинемо з нами, Доне, — гукнув клоун червоним усміхненим ротом, а потім показав рукою в білій рукавичці під міст.

Повітряні кульки майоріли під дном мосту — не дюжини їх чи дюжини дюжин, а тисячі: і червоні, й блакитні, і зелені, і жовті, і на кожній містився напис: Я ♥ ДЕРРІ!

16

— Ну ще б пак, це дійсно схоже на чималу кількість кульок, — сказав Рівз, посилаючи Гарольду Ґарденеру чергове підморгування.

— Я розумію, на що це схоже, — знову підтвердив Хагарті.

— Ви побачили ті повітряні кульки, — промовив Ґарденер.

Дон Хагарті повільно підніс долоні собі перед обличчя:

— Я бачив їх так само ясно, як зараз бачу власні пальці. Тисячі їх. Неможливо було навіть розгледіти днище мосту — так багато їх там було. Вони колихалися й ніби підстрибували. І ще там був той звук. Таке кумедне неголосне рипіння. То вони терлися боками. І нитки. Цілий ліс білих ниток звисав донизу. Вони були схожі на біле прядиво павутиння. Той клоун забрав туди Ейді. Я бачив, як його костюм промітався крізь ті нитки. Ейді видавав жахливі здавлені звуки. Я вирушив услід за ним… і клоун озирнувся. Я побачив очі того створіння і раптом зразу ж зрозумів, що воно таке.

— Хто то був, Доне? — м’яко запитав Гарольд Ґарденер.

— То було Деррі, — мовив Дон Хагарті. — То було це місто.

— А що ви зробили потім? — це вже був Рівз.

— Я побіг, довбню ти сраний, — відповів Хагарті й заридав.

17

Гарольд Ґарденер тримався тихо до 13 листопада, до того дня, після якого Джон Ґартон і Стівен Дубей за вбивство Ейдріана Меллона мусили постати перед Деррійським районним судом. Тоді він пішов до Тома Бутільєра. Хотів поговорити про того клоуна. Бутільєру цього не хотілося — але, побачивши, що без невеличкого напоумлення Ґарденер може утнути якусь дурницю, він погодився.