Воно - Страница 298

К оглавлению

298

— Ай!

— Сам в-винен, — відповів Білл.

— Я те’ вб’ю, вонючий грінго, — завівся Річі. — Ах ти, сучисину, не тре’ мені…

— Хлопці, припиніть, — попросила Беверлі. — Це дійсно цікаво.

Вона з такою приязню подивилася на Бена, що Річі майже побачив, як у  Скирта з вух повалила пара.

— Гаразд, Б-б-бене, — відказав Білл. — П-продовжуй.

— Авжеж, — хрипко відповів Бен, прочистив горло та став розповідати далі: — Коли курильня була готова, вони розпалювали в ній багаття. На ватру брали зелені гілки, щоб диму було побільше. Потім усі сміливці спускалися в яму та сідали біля вогню. Курильня наповнювалася димом. У книзі зазначалося, що то був не просто релігійний ритуал, а ще й змагання, розумієте? Через півдня більшість сміливців викочувалися з ями, бо не могли витримати диму, і внизу залишалося двоє чи троє індіанців. І в них починалися видіння.

— Ну, якщо я вдихатиму дим п’ять-шість годин поспіль, то в мене теж почнуться видіння, їй-бо! — сказав Майк, і всі засміялися.

— Ті видіння вказували племені, що робити, — продовжував Бен. — І не знаю, правда чи ні, але в книзі було сказано, що в більшості випадків видіння вказували їм вірний шлях.

Усі замовкли, і Річі глянув на Білла. Він розумів, що всі вони дивилися на Білла, і знову відчув, що історія Бена про курильню була чимось більшим, ніж просто уривком із книги, яку ти прочитав і вирішив спробувати самотужки провести якийсь експеримент або магічний фокус. Він знав про це, і решта теж здогадувалися, а в першу чергу сам Бен. Вони мусили це зробити.

У них починалися видіння… у більшості випадків вони вказували їм вірний шлях.

Річі подумав: «Можу закластися, якщо поцікавитися в Бена, то він розкаже, як ця книжка сама стрибнула йому в руки. Ніби щось хотіло, аби він прочитав саме цю книгу та розказав нам про ритуал курильні. Бо ми — теж плем'я, чи не так? Атож. І нам конче треба дізнатися, що робити далі».

Ця думка привела до іншої: «То це мало статися? Відтоді, як Бен запропонував зробити підземну схованку замість хатки на дереві, це все мало статися? До чого ми додумуємося самі, а що додумують за нас?..»

Така думка мусила б його якимось чином заспокоїти. Добре було думати, як щось більше, розумніше вирішувало всі твої питання, як дорослі готують тобі їжу, купляють одяг, розплановують твій день. Річі був упевнений, що сила, яка зібрала їх разом, яка використовувала Бена як провідника ідеї про курильню, не мала нічого спільного з тим духом, що вбивав дітей. То була сила, яка протидіяла іншій…

(ой, та кажи вже)

протидіяла Йому. І все одно йому була не до вподоби думка, що він не владний над власними діями, що ним керували, управляли.

Усі дивилися на Білла. Усі чекали, що він скаже.

— 3-з-знаєте, — вимовив він, — а з-з-звучить н-н-непогано.

Беверлі зітхнула, а Стен неспокійно завовтузився на місці…

та й усе.

— С-с-справді н-н-непогано, — повторив Білл, дивлячись на свої руки.

Може, в усьому був винен стрибаючий промінь ліхтаря, чи його власна уява, але Річі здалося, що Білл трохи зблід і дуже злякався, хоча й посміхався.

— М-може, нам у-удасться використати в-в-видіння, щоб в-в-вирішити нашу п-п-проблему.

«Якщо в когось і будуть видіння, — подумав Річі, — так це в Білла». Але він помилявся.

— Ну, — подав голос Бен, — ритуал, мабуть, діє лише на індіанців, але круто було б спробувати.

— Ага, ми, мабуть, усі повідрубуємося від диму та задихнемося насмерть, — похмуро зауважив Стен. — Ото буде круто, правда?

— Ти не хочеш, Стене? — запитав Едді.

— Та ні, типу, хочу, — зітхнув Стен. — Ви мене з розуму зведете, розумієте? То коли?

Стен поглянув на Білла.

— Н-ну, к-к-кращого часу, н-н-ніж зараз, г-г-годі чекати, т-так?

Невдахи вражено, замислено мовчали. Зрештою, Річі став на ноги, простягнув руки та, без зайвих зусиль дотягнувшись до дверцят, впустив у хатку денне літнє світло.

— У мене є сокира, — сказав Бен, слідуючи за Річі. — Хто допоможе мені нарубати зеленого гілля?

Урешті-решт, йому допомагали всі.

З

Підготовка зайняла в них не більше години. Вони нарубали чотири чи п’ять оберемків свіжих гілок, з яких Бен зчистив пагони та листя.

— Димітиме нівроку, — сказав він. — Навіть не знаю, чи вдасться їх підпалити.

Беверлі та Річі спустилися до Кендаскіґ та принесли звідти цілу купу великого каміння, яке склали в курточку Едді (мама завжди примушувала його брати з собою куртку, навіть коли надворі була спека у вісімдесят градусів, бо, як казала місіс Каспбрак, може піти дощ, а якщо ти матимеш при собі курточку, то не промокнеш), зробивши з неї ноші. Тягнучи каміння до хатки-клубу, Річі заперечив:

— Тобі не можна цього робити, Бев. Ти дівчинка. Бен сказав, що в курильню спукаються лише сміливці, а не якась там скво.

Беверлі зупинилася, здивовано та роздратовано дивлячись на Річі. З її кінського хвоста вибилося пасмо волосся, і вона випнула нижню губу та дихнула, аби прибрати волосся з чола.

— Я тебе хоч зараз покладу на лопатки, Річі, сам знаєш.

— Я не пво те, міс Скавлеть, — вирячив на неї очі Річі. — Ви так чи сяк дівчинка, дівчинкою й будете навіки! Який із вас гіндіянський сміливець!

— Тоді я стану сміливчинею, — відповіла Беверлі. — То ми будемо нести це каміння до будиночка, чи я розтрощу ним твою дурну макітру?

298