Воно - Страница 307

307

— Руку мені зламав Генрі Баверз. Пам'ятаєте?

— Саме напередодні зникнення Патріка Гокстеттера, — киває Майк. — Дати не пригадую.

— Я пригадую. То було двадцяте липня, — відрубує Едді. — Малого Гокстеттера оголосили в розшук… коли?., двадцять третього?

— Двадцять другого, — каже Беверлі Роган, хоча й не розповідає їм, чому вона так певна. Бев запам'ятала дату тому, що вона бачила, як Воно схопило Гокстеттера. Не розказує й про те, у що вірила тоді й вірить зараз: Патрік Гокстеттер був божевільним. Можливо, навіть скаженішим од Генрі Баверза. Вона про все розповість, проте настала черга Едді. Вона говоритиме після нього, а тоді, певне, Бен перекаже кульмінацію липневих подій… і про срібну кулю, яку вони так і не наважилися зробити. Якщо в жахіть коли-небудь і був розклад, то це він, думається Беверлі, однак шалене збудження не відступає. Коли вона востаннє почувалася такою юною? Вона ледве на місці втримується.

— Двадцяте липня, — замислено промовляє Едді, перекочуючи столом респіратор — від однієї руки до другої. — Це три-чотири дні після випадку з курильнею. Решту літа я ходив у гіпсі, пам’ятаєте?

Річі ляскає по лобі рукою, і всі вони пригадують цей жест. Із сумішшю тривоги й зачудування Білл думає, що на мить Річі видався йому копією Бобра Клівера.

— Авжеж, точно! Коли ми ходили до дому на Нейболт-стрит, ти вже був у гіпсовій пов’язці, хіба ні? І пізніше… у темряві… — на цих словах він лише спантеличено хитає головою.

— Що таке, Р-річі? — питає Білл.

— Цей шматок згадати поки що не можу, — зізнається той. — А ти?

Білл повільно хитає головою.

— Того дня Гокстттер був із ними, — каже Едді. — Тоді я востаннє бачив його живим. Мабуть, він став заміною Пітеру Ґордону. Певне, Баверз не хотів з ним більше знатися, адже він злиняв, коли почався камінний бій.

— Вони всі померли, так? — стиха питає Беверлі. — Після того як загинув Джиммі Каллам, вмирали лише друзяки Генрі Баверза. Точніше, його колишні друзі.

— Загинули всі, крім Баверза, — погоджується Майк, зиркаючи на кульки, припнуті до диктофону. — А він заразу «Джуніпер Гілл». Це приватна божевільня в Августі.

— Т-т-то що ти хотів розказати п-про випадок зі зламаною рукою, Е-е-едді? — цікавиться Білл.

— Твоє затинання дедалі гіршає, Великий Білле, — серйозно каже Едді й одним ковтком добиває рештки у своїй склянці.

— Не зважай на це, — відмахується Білл. — Р-розповідай.

— Так, розкажи, — відлунює Беверлі та обережно кладе йому руку на передпліччя. Знову спалахує біль.

— Гаразд, — каже Едді. Він наливає собі нову порцію випивки, роздивляється рідину, а тоді додає: — За кілька днів після того, як мене відпустили з лікарні додому, ви завітали до мене й показали ті срібні кульки. Пригадуєш, Білле?

Той киває. Едді переводить погляд на Беверлі.

— Білл питав у тебе, чи зможеш ти ними стріляти, якщо до того дійде… бо ти мала найгостріші очі. Здається, ти сказала, що не зможеш… боятимешся надто сильно. І ти ще щось казала, та не можу згадати. Воно ось так, — Едді вистромлює язика і щипає його за кінчик — так, наче до нього щось прилипло. Річі з Беном шкіряться. — Розказувала щось про Гокстеттера?

— Так, — мовить Беверлі. — Розкажу після тебе. Продовжуй.

— Після вас, після того, як ви пішли, повернулася мати, і ми сильно погиркались. Вона не хотіла, щоб я тусувався бодай з кимось із вас. І вона могла змусити мене погодитися — вона вміла… ну, обробляти людей…

Білл знову киває. Він пам'ятає місіс Каспбрак — дорідну жінку з дивним обличчям шизофреніка, яке мало здатність виглядати водночас кам'яним, розлюченим, нещасним та переляканим.

— Та-ак, вона могла змусити мене погодитися, — каже Едді. — Та в той день, у день, коли Генрі Баверз зламав мені руку, ще дещо трапилося. Щось таке, від чого мене всього перетрусило.

Він тихо хихоче, думаючи: «Перетрусило… ще б пак. Це все, що ти можеш сказати? Толку від твого патякання, якщо не можеш описати, як ти почуваєшся насправді? Якби це була книга чи фільм, те, що відкрилося мені того дня, саме перед тим, як Баверз зламав мені руку, назавжди змінило б моє життя, і все пішло б зовсім інакше… у книзі чи фільмі воно б звільнило мене. У книзі чи фільмі в „Таун-хаусі“ на мене б не чекала повна валіза пігулок, я б не одружився з Майрою, а на столі переді мною не було б цього дебільного їбучого інгалятора. У книзі чи фільмі. Адже…»

Раптом у всіх на очах Еддін інгалятор сам по собі починає котитися столом. Він котиться й видає сухе торохкотіння, в якому вчувається шарудіння маракасів, клацання кісток… або сміх. Докотившись до краю столу між Річі та Беном, інгалятор підскакує в повітря й летить на підлогу. Стрепенувшись, Річі сіпається до нього, та Білл гримає «Не ч-ч-чіпай!»

— Кульки! — скрикує Бен, і всі озираються.

І На обох кульках, прив'язаних до диктофона, тепер є напис «ЛІКИ ВІД АСТМИ СПРИЧИНЯЮТЬ РАК!» Під гаслом видніються вишкірені черепи.

Вони вибухають з подвійним «бах!»

307