Воно - Страница 332

332

Одного дня, близько о пів на третю, невдовзі після того, як у Патріка скінчилися заняття в дитячому садку, він зайшов до кімнати братика. Надворі стояв січень, пішов сніг. Потужний порив вітру прошмигнув МакКаррон-парком, на, другому поверсі затрусилися обмерзлі зимові ставні. Мати куняла у себе в спальні — усю ніч Ейвері не давав їй спокою. Батько був на роботі. Ейвері спав на животі, поклавши голівку на бік.

Патрік розвернув обличчя Ейвері до подушки — на його круглому обличчі не відобразилося жодної емоції. Ейвері засопів і знову поклав голову набік. Патрік подивився на це, і деякий час замислено стояв поряд з люлькою. Сніг танув на його черевиках і збирався на підлозі в маленькі калюжі. Пройшло хвилин п’ять (швидкого мислення серед Патрікових чеснот не було), а тоді знову повернув братикову голівку і на деякий час притиснув її до подушки. Ейвері заборсався, та він був зовсім слабеньким. Патрік відняв руку. Немовля знову повернуло голівку, заспано пискнуло й знову заснуло. Шибки затрусилися від вітру. Патрік трохи почекав, аби перевірити, чи прокинеться його мати. Не прокинулась.

Він відчув, як накотилося шалене збудження. Здавалося, наче вперше світ постав перед його очима чітко й виразно. Його дефективна емоційна апаратура ледь працювала, і в ту мить він почувався наче абсолютний дальтонік, якому щойно зробили укол, завдяки чому він уперше й на дуже коротку мить зміг розрізняти кольори… або ж як героїнщик, який щойно вмазався й чує, як кайф запускає його мізки на орбіту. Це було щось зовсім нове. Він не підозрював, що можна пережити таке.

Дуже обережно він знову розвернув Ейвері обличчям до подушки. Немовля заборсалося, та цього разу він його не відпустив. Він сильніше втиснув голівку в подушку. Почулися приглушені крики, і Патрік зрозумів, що дитина прокинулася. У голові промайнула думка, що коли припинити, Ейвері все розповість матері. Тож він тримав. Немовля виривалося. Патрік тримав. Дитина пукнула. Пручання послабшало. Патрік однаково тримав. Урешті немовля завмерло. Патрік потримав його ще п’ять хвилин, відчуваючи, як збудження сягнуло піку й почало згасати — ефект від уколу розсіювався, світ блідшав, кайф випаровувався.

Патрік протюпав сходами вниз, наклав собі печива на тарілку, налив склянку молока. За півгодини на кухню зайшла його мати і сказала, що навіть не чула, як він зайшов, — настільки вона втомилася. «Мамо, не хвилюйся, — подумав Патрік. — Я владнав цю проблему». Вона сіла поряд, взяла в нього одне печиво і спитала, як дитсадок. Патрік відповів, що нормально і показав їй малюнок дому з деревом. Альбомний аркуш укривали завитки беззмістовних кривуль, виведених чорним і коричневим олівцями. Його мати сказала, що дуже гарно. Щодня Патрік приносив додому майже однакові коричнево-чорні вазюки. То в нього були такі індичка, різдвяна ялинка, хлопчик, ще щось. Мати завжди казала йому, що виходило дуже гарно… хоча іноді, у такій глибині душі, про яку вона навіть не знала, її це бентежило. У похмурій однаковості тих майже повністю чорних, округлих карлючок читалося щось тривожне.

Про смерть Ейвері вона довідалася аж близько п’ятої — до того вона гадала, що він просто дуже гарно заснув. Патрік тоді дивився «Кролика-хрестоносця» по їхньому семидюймовому телевізору і весь гармидер пересидів, утупившись в екран. Коли прибігла місіс Генлі, показували «Ґвинтопташок». Його мати стояла у відкритих кухонних дверях, сліпо вірячи, що холод може оживити її немовлятко, і репетувала. Патрік змерз, сходив до шафи під сходами й узяв собі светра. Коли додому прибув містер Гокстеттер, по телевізору йшов улюблений серіал Бена — «Автострадний патруль». До того часу, як приїхав лікар, саме почався «Театр наукової фантастики» з Вашим Ведучим Труманом Бредлі. «Хтозна, які дива підготував для нас Усесвіт», — розмірковував Труман Бредлі, а на кухні верещала його мати, намагаючись вирватися з рук чоловіка. Лікар помітив, що Патрік непорушно спокійний, придивився до його байдужого погляду й зробив висновок, що хлопець у шоковому стані. Він попросив Патріка випити пігулку. Патрік не заперечував.

Евері діагностували «смерть у колисці». Якби це сталося на кілька років пізніше, могли б виникнути деякі питання, адже було виявлено певні відхилення від звичайних ознак синдрому раптової дитячої смерті. Та коли це сталося, смерть просто записали, немовля поховали та й по всьому. Патрік отримав те, чого хотів, — його знову годували вчасно.

У божевіллі, що панувало того вечора, — залітали й вилітали різні люди, на стінах блимало червоне світло від проблискових маячків на швидкій з Деррійської міської лікарні, місіс Гокстеттер кричала, волала та не давала себе втихомирити — лише батько Патріка наблизився до розгадки. Двадцять хвилин по тому, як з колиски забрали тільце його сина, він заціпеніло стояв, дивлячись на неї та не вірячи в те, що сталося. Він опустив погляд і побачив на дерев’яній підлозі пару слідів. Вони лишилися від води, що набігла з Патрікових гумових чобіт. Він поглянув на них, і в голові його зринула жаска думка — зринула, наче отруйний газ із глибокої копальні. Його рука повільно здійнялася, притислася до рота, очі розширилися. Почав формуватися образ того, як це могло статися. Та перш ніж він став чітким і виразним, він вискочив з кімнати, затраснувши двері, та з такою силою, що верхня рама розкололася.

У сина він так нічого й не спитав.

Більше Патрік подібного не робив, хоча не вагався б, якби з’явилася така можливість. Вини він не відчував, кошмари його не мучили. Однак з плином часу він почав усвідомлювати, що могло статися, якби його викрили. Адже існували правила. І якщо їх порушувати, з тобою могло трапитися щось неприємне. Якщо зловлять на гарячому. Тебе могли посадити за ґрати або ж на електричного стільця.

332