але то була неприємна думка, і тому він її відігнав. Вона пішла досить легко; ця думка звикла до того, що її відганяють.
Якби хтось у нього спитав: «Бене, тобі самотньо?», він подивився б на того когось із правдивим здивуванням. Такого питання він собі ніколи не ставив. Друзів він не мав, але мав свої книжки і мрії; мав свої моделі «Ревелл»; мав свій власний велетенський комплект Лінкольнових брусків і будував з них найрізноманітніші речі. Його мати не раз запевняла, що зроблені Беном з Лінкольнових брусків будинки мають вигляд кращий, ніж деякі справжні, зроблені за кресленнями. Був у нього також доволі добрий «Еректор сет». Він сподівався ближче до жовтня, собі на день народження, отримати «Супер сет».3 такого можна збудувати годинник, який насправді показуватиме час, і машину зі справжньою трансмісією в ній. «Самотньо? — міг би він перепитати, щиро зачудований. — Га? Що?»
Сліпа від народження дитина навіть не знає, що вона сліпа, поки хтось їй цього не скаже. Ба навіть тоді в неї суто теоретичне уявлення про те, чим є сліпота; тільки колишній зрячий цілком усвідомлює, у чому тут суть. Бен ніколи не відчував самотності тому, що ніколи несамотнім не був. Якби цей стан був чимсь новим чи більш прив’язаним до якогось місця, тоді б він, можливо, і зрозумів, але самотність охоплювала все його життя і одночасно виходила далеко поза його межі. Вона просто існувала, як його великий палець, який однаково легко гнувся вперед і назад, або та кумедна зазублина на задньому боці одного з його передніх зубів, язик Бена починав полірувати цю маленьку зазублину, коли Бен нервувався.
Беверлі залишалася солодкою мрією; цукерки були солодкою реальністю. Цукерки були його друзями. Тому він наказав тій чудацькій думці йти гуляти, і та тихенько собі пішла, не виказуючи жодного спротиву взагалі. І між «Костелло-авеню маркетом» і бібліотекою він зжер геть усі цукерки з торбинки. Він чесно сподівався залишити «Пеци» на вечірній перегляд телевізора — йому подобалося заряджати їх одну по одній до руків’я свого пластмасового «Пец-толета», подобалося чути слухняне клацання пружинки всередині, а більш за все подобалося вистрелювати їх одну по одній собі в рот, немов якийсь хлопчик скоює цукрове самогубство. Цього вечора йшли «Ґвинтокрили», з Кеннетом Тобі в ролі безстрашного пілота вертольота, «Облава», де всі розслідування справжні, тільки імена змінено для захисту невинних людей, і його найулюбленіший поліцейський серіал «Дорожній патруль», в якому роль патрульного Дена Метьюза грає Бродерік Крофорд. Бродерік Крофорд був Беновим особистим героєм. Бродерік Крофорд був швидким, Бродерік Крофорд був безоглядним, Бродерік Крофорд абсолютно нікому не пробачав лайна… А найкраще з усього — Бродерік Крофорд був товстим.
Діставшись перехрестя Костелло та Канзас-стрит, він перейшов на протилежний бік, до бібліотеки. Насправді вона складалася з двох будівель: стара, зведена на гроші лісопромислового магната у 1890 році кам’яниця спереду та нова, невисока будівля з пісковика, в якій містилася дитяча бібліотека, позаду. Доросла бібліотека спереду і дитяча бібліотека позаду поєднувалися скляною галереєю.
Тут, поблизу середмістя, Канзас-стрит була однорядною, тому Бен, перед тим як перейти вулицю, подивився тільки в один бік — праворуч. Якби подивився ліворуч, він дістав би прикрий шок.‘За квартал звідти в тіні великого старого дуба на галявині перед Деррійським Громадським центром стояли Ригайло Хаґґінс, Віктор Кріс та Генрі Баверз.
— Генку, давай уже його вхопимо, — аж задихнувся Віктор.
Генрі дивився через вулицю на те уїдливе жирне чмо, на того малого засранця — черево підстрибує, вихор на потилиці гойдається вперед-назад, як та клята «Слінкі», срака в новеньких синіх джинсах вихляється, наче в дівки. Він прикинув відстань між ними трьома тут, на моріжку Громадського центру, і Генскомом та між Генскомом і безпечною для нього бібліотекою. Подумав, що, можливо, їм вдасться схопити його, перш ніж він зайде досередини, але Генском може почати кричати. Від цього малого гоміка всього можна сподіватися. А якщо так станеться, може втрутитися хтось дорослий, а Генрі не бажав нічийого втручання. Та сучка Даглас сказала йому, що він завалив і мову, і математику. Сказала, що вона його переводить, але він мусить пройти чотири тижні додаткових літніх занять. Самому Генрі краще було б залишитися на другий рік. Якби він залишився на другий рік, батько відлупцював би його тільки один раз. А коли Генрі впродовж чотирьох тижнів найбільш клопітного сезону на фермі щодня просиджуватиме в школі по чотири уроки, батькові неважко буде відлупцювати його разів шість, а то й навіть більше. Він змирився з таким похмурим майбутнім тільки тому, що мав намір віддати все належне цьому малому підару саме сьогодні.
І то сповна.
— Йо, гайда, — промовив Ригайло.
— Ми почекаємо, коли він вийде.
Вони додивилися, як Бен відчинив половинку великих подвійних дверей і зайшов досередини, потім сіли й закурили сигарети, почали травити анекдоти про мандрівних торговців, чекаючи, коли він вийде і йтиме назад.
Він мусить, зрештою розумів Генрі. А коли вийде, Генрі змусить його пошкодувати, що він узагалі був на світ народився.
Бен любив бібліотеку.
Він любив, як тут завжди прохолодно, навіть у найспекотніший день довгого гарячого літа; він любив тутешню вуркотливу тишу, лише зрідка порушувану чиїмсь шепотом, той тихенький пристук, з яким бібліотекар ставить штамп на книжки й картки, чи шурхотіння перегортуваних сторінок у залі періодики, де зависала стареча, читаючи зшиті між довгими паличками газети. Він любив тутешнє світло, що скоса падає сюди крізь високі вузькі вікна вдень або сяє в тих лінивих озерцях, що їх проливають підвішені на ланцюгах кулясті лампи зимовими вечорами, коли вітер завиває надворі. Йому подобався запах книжок — пряний запах, трохи якийсь казковий. Інколи він проходив повз дорослі полиці, роздивляючись на тисячі томів і уявляючи собі світ життів усередині кожного з них, так само, як він інколи проходив своєю вулицею палаючим, завішеним димом сутінковим надвечір’ям наприкінці жовтня, коли від сонця залишається лише гірка помаранчева риска на обрії, уявляючи собі життя, що відбуваються за всіма тими вікнами — люди сміються, або лаються, або пораються з квітами, або годують дітей, чи хатніх тварин, чи власні роти, дивлячись тупий телек. Йому подобалося те, як у скляній галереї, що поєднує стару будівлю з дитячою бібліотекою, завжди спекотно, навіть узимку, хіба що не тоді, коли випадає пара хмарних днів; місіс Старрет, головна дитяча бібліотекарка, розповіла йому, що це викликано так званим парниковим ефектом. Бена потішила ця ідея. Через багато років він збудує гаряче дебатований комунікаційний центр «Бі-бі-сі» в Лондоні, і суперечка може буяти хоч тисячу років, але все одно ніхто не знатиме (окрім самого Бена), що цей комунікаційний центр є не чим іншим, як скляною галереєю Деррійської публічної бібліотеки, яку він поставив дибки.