Воно - Страница 131

131

2

як це зробити. Це моя провина".»

Містер Нелл дивився на Бена, просто стояв на місці зі стиснутими губами, з руками на своєму чорному шкуратяному порепаному ремені. Він переводив погляд з Бена на плесо, що ширилося перед греблею, потім знову на Бена, на обличчі в нього був вираз людини, котра не може повірити тому, що бачить. Огрядний ірландець з передчасно посивілим, акуратно зачесаним назад волоссям, що вилося хвилями під його синім форменим кашкетом. Очі він мав яскраво-сині, ніс яскраво-червоний. Щоки в дрібних гніздечках потрісканих капілярів. Чоловік не більш як середнього зросту, він здавався п’ятьом хлопчакам, що стояли рядком перед ним, щонайменше під вісім футів заввишки.

Містер Нелл відкрив рота, але раніше ніж він устиг щось сказати, Білл виступив уперед і став поряд з Беном:

— Ц-ц-це б-б-була моя і-і-ідея, — спромігся він нарешті вимовити.

Зробивши велетенський ковток повітря — містер Нелл стояв, безвиразно розглядаючи хлопчика, сонце розкидало імперські відблиски від поліцейського значка, — Білл спромігся проказати решту того, що вважав за потрібне: це не вина Бена, Бен з’явився тут випадково й просто показав їм, як краще зробити те, що вони вже й так робили, хоча й погано.

— Я теж, — раптом промовив Едді й став з іншого боку поряд з Беном.

— Що це таке «я теж»? — запитав містер Нелл. — Це твує ім’я чи твуя адреса, ковбою?

Едді яскраво спалахнув — його залило червоним аж під коріння волосся.

— Я був з Біллом іще навіть до того, як прийшов Бен, — пояснив він. — Ось це я хотів сказати.

Річі ступив поряд з Едді. Думка, що парочка якихось Голосів можуть трішки розрадити містера Нелла, навіяти копу веселі думки, майнула йому в голові. Удруге поміркувавши (а міркувати про щось вдруге було для Річі вельми рідкісним, сенсаційним явищем), він вирішив, що парочка якихось Голосів можуть погіршити справу. Містер Нелл не був у тому стані, який Річі подеколи подумки називав «сміхостайним настроєм». Фактично, лице містера Нелла підказувало, що сміх — це найостанніше, що може спасти йому на думку. Тому Річі сказав просто: «Я теж був у всьому цьому». Сказав він це тихим голосом, а потім змусив свого рота замкнутися.

— І я, — промовив Стен, стаючи поряд з Біллом.

Тепер усі п’ятеро стояли в ряд перед містером Неллом. Бен окинув хлопців поглядом з одного кінця до іншого, більш ніж вражений — майже приголомшений їхньою підтримкою. Якусь мить Річі думав, що друзяка Скирт зараз заллється сльозами вдячності.

— Їйсусе, — мовив містер Нелл знову, і хоча прозвучало це з глибокою відразою, з його обличчя раптом здалося, ніби воно зараз розсміється. — Більш жалюхідної зграї хлопчиськ я ні’ооли не бачив. Я’би ваші батьки знали-бим, де ви, я гадаю, сьо’ні ввечері було-бим кілько гарячих срак. Далебі я не пе’ен, що їх не бу’е.

Річі більше не міг втримуватися; язик у нього просто розв’язався і втік, як той колобок, що для нього було звичайною справою.

— Як там справи на рідних берегах, містере Нелл? — продудів він. — Ах, ви осолода для посмучених очей, їй-же-ж-Боженьки, ви прекрасна людина, честь-шана рідних зелених ґрунтів…

— Десь секунди за три я ґрунтовно вшаную зад твуїх джинсів, друже мій, — сухо промовив містер Нелл.

До нього розвернувся Білл і прогарчав:

— 3-з-заради Б-б-бога, Р-р-річі, за-а-аткайся!

— Добра порада, Майстре Вільям Денбро, — сказав містер Нелл. — Можу закластися, Зак не зна, що ти тут, у П’стовищі, граєшся серед плавучих гівен, адже так?

Білл опустив очі, похитав головою. Дикі троянди палали на його щоках.

Містер Нелл подивився на Бена:

— Не пригадую твуго імені, синку.

— Бен Генском, сер, — прошепотів Бен.

Містер Нелл кивнув і знову подивився на греблю:

— Це була твуя ідея?

— Як її збудувати, так, — прошепотів Бен, тепер уже майже зовсім нечутно.

— Ну, ти збіса моцний інженер, богатирю, але ж ти ані лайна не знаєш про тутечки, ні про П’стовище, ні про каналізаційну систему Деррі, авжеж?

Бен похитав головою.

Цілком доброзичливо містер Нелл йому розповів:

— Є дві частини цієї системи. Одна частина несе тверді людські викиди — тобто лайно, якщо це не образливо для твуїх ніжних вух. Інша частина несе стічні води — воду, яку змивають в унітазах або ту, що збігає у каналізацію з раковин, пральних машин, душів; це також та вода, що біжить у місті по риштаках до зливових колодязів. Ну, ви не втворили проблем з видаленням твердих викидів, слава Богові, все те качається у Кендаскіґ трохи далі за течією. Там, мать, на півмилі нижче, завдяки тому, що ви тута зробили, жах які величезні товченики сохнуть на сонці, але можете бути майже певні, що через це ні в кого гівна не поприлипали до стелі. Але щодо стічних вод… ну, нема в нас насосів для стічних вод. Всі вони стікають самопливом, як то називають хлопці-інженера: гравітаційний дренаж. І можу закластися, що ти, хлопче, знаєш, де всі оті самопливні стоки закінчуються, хіба не так, богатирю?

— Отам-от, — показав Бен вище греблі, на ту місцину, яку вони вже загалом наполовину затопили. Зробив він це, не підводячи очей. Великі сльози починали повільно прокладати собі шлях по його щоках. Містер Нелл робив вигляд, що не помічає цього.

— Правильно, мій великий юний друже. Всі самопливні стоки стікають у ручаї у верхній частині Пустовища. Фактично, більша частка їх, що там дзюрчать — то лише й тільки стічні води, що течуть із труб, яких ти на’іть не бачиш, захованих глибоко у підліску. Лайно рухається одною путтю, а все решта іншою, благослови Господи мудрий людський розум, а чи приходило вам до ваших голів, що цілісінький день життя ви провели брьохаючись у брудних змивках і сечі всього Деррі?

131