Воно - Страница 235

235

Річі з іншими хлопцями з його п’ятого класу заходили до спортзалу. Звідти виходили шестикласники, і Генрі незграбно тупцяв серед них, як бик серед корів. Хоча й навчався все ще у п’ятому класі, Генрі ходив на фізкультуру разом зі старшими хлопцями. З верхніх труб знову капало, а містер Фасіо поки ще не з’явився зі своїм маленьким штативом, щоб установити на ньому табличку: «ОБЕРЕЖНО! МОКРА ПІДЛОГА!» Генрі послизнувся на калюжці й приземлився на дулу.

Перш ніж Річі встиг себе зупинити, його зрадливий рот протрубив: «Молодчаго, бананові п'яти».

Вибухом сміху відповіли однокласники як Річі, так і Генрі, але не сміялося обличчя самого Генрі, коли він підводився — тільки спалахнуло тьмяно-червоним кольором свіжовипаленої цеглини.

— Побачимося пізніше, чотириокий, — промовив він і пішов далі.

Сміх умент ущух. Хлопці в коридорі дивилися на Річі так, ніби він уже був мертвий. Генрі не затримувався, щоб оцінити реакцію; він просто пішов геть, голова похилена, лікті червоні від прикрого падіння, велика волога пляма на заду штанів. Дивлячись на ту вологу пляму, Річі відчув, як знову відкривається його самовбивчо меткий рот… проте цього разу він його заклацнув, і то так швидко, що ледь не ампутував собі кінчик язика спадною брамою власних зубів.

«Та ну, він забуде, — втішав він себе непевно, перевдягаючись у спортивну форму. — Та звісно ж, він усе забуде. У друзяки Генка не так уже й багато клітин працюють у схемі пам'яті. Кожного разу, коли він сідає срати, мабуть, шукає настанови в інструкції з цього діла, ха-ха».

Ха-ха.

— Тобі смерть, — сказав йому Вінс «Віскряк» Таліендо, натягуючи спортивний бандаж на пісюн, що розміром і формою приблизно нагадував анемічний арахісовий горішок. Він це промовив із певною сумовитою повагою. — Але не хвилюйся. Я принесу квіти.

— Відчикрижиш собі вуха й принесеш цвітну капусту, — відказав спритно Річі, і всі засміялися, навіть друзяка «Віскряк» Таліендо засміявся, а чому ні, всі вони тут могли дозволити собі посміятися. Що їм турбуватися? Усі вони сидітимуть удома, дивитимуться Джиммі Додда з Мишкетирами в «Клубі Мікі Мауса» або як в «Амерікен Бендстенді» Френкі Лаймон співає, «Я не малолітній правопорушник», у той час як Річі рятуватиме свою сраку, прориваючись крізь відділи дамської білизни й кухонного причандалля в напрямку іграшкового відділу, і піт стікатиме йому по спині в улоговину між сідницями, і його нажахані яйця підтягнуться так високо, що йому здаватиметься, ніби вони звисають йому на пупок. Авжеж, їм легко було сміятися. Га-де-га-га-га.

Нічого Генрі не забув. Річі про всяк випадок вийшов крізь двері в дитсадівському кінці шкільної будівлі, але Генрі поставив там Ригайла Хаґґінса, також про всяк випадок. Га-де-га-га-га.

Річі побачив Ригайла першим, інакше б ніякої гонитви зовсім не трапилося. Ригайло якраз дивився в бік Деррі-парку, тримаючи непідпалену сигарету в одній руці, а іншою задумливо виколупуючи собі з гузна зад власних штанів. З важко калатаючим серцем Річі тихенько перетнув ігровий майданчик і вже подолав добрячий відтинок Чартер-стрит, коли Ригайло повернув голову й побачив його. Він заволав, гукаючи Генрі з Віктором, і з тієї миті розпочалася погоня.

Коли Річі дістався відділу іграшок, там було повністю, панічно пусто. Там не було навіть нудьгуючого продавця — дорослої людини, яка б поклала край неподобству, перш ніж воно цілком вийшло за межі. Річі вже чув наближення трьох динозаврів апокаліпсису. А він уже попросту не міг бігти. Кожен вдих віддавався глибоким, болючим уколом у лівому боці.

Очі його уп’ялися в двері з написом: «ТІЛЬКИ АВАРІЙНИЙ ВИХІД! ВМИКАЮТЬ СИГНАЛ ТРИВОГИ!» Надія зажевріла в його серці.

Річі бігом кинувся по проходу, забитому Доналдами Даками у версії «чортик-з-коробочки», зробленими в Японії танками Армії СІЛА, пістонними револьверами Самотнього Рейнджера й заводними роботами. Діставшись дверей, він щосили попхнув їх штовхальний важіль. Двері прочинилися, впускаючи до середини прохолодне березневе повітря. Пронизливо задзеленчала сигналізація. Річі вмент відскочив назад й упав рачки в сусідньому проході, сховавшись раніше, ніж устигли знов зачинитися двері.

Генрі, Ригайло й Віктор увірвалися в іграшковий відділ, якраз коли двері із грюком затріснулися, разом урвавши дзеленчання сигналізації. Вони кинулися до дверей — Генрі попереду, із закам’янілим, рішучим обличчям.

Нарешті з’явився продавець, і то бігом. У блакитному нейлоновому плащі-пильовику поверх картатого піджака спортивного крою й нестерпної огидності. Оправа окулярів у нього була рожевою, як очі білого кролика. Річі подумав, що той схожий на Воллі Кокса в ролі містера Піперса, й відтак мусив уткнутися своїм зрадливим ротом собі в товсту частину передпліччя, щоб не залитися бурхливими хвилями реготу.

— Агов, хлопці! — вигукнув містер Піперс. — Вам не можна тудою виходити! Це аварійний вихід! Гей! Ви! Хлопці!

Віктор глянув на нього трохи нервово, але Генрі з Ригайлом не відвернули зі свого курсу й Віктор рушив слідом за ними.

Сигналізація завелася знову, цього разу надовше, поки вони вибігали у провулок. Ще до того, як вона припинила дзеленчати, Річі опинився на рівних і риссю кинувся назад, до відділу дамської спідньої білизни.

— Вам, хлопці, до нашої крамниці більше ходу не буде, — крикнув йому вслід продавець.

Озирнувшись через плече, Річі заверещав у відповідь своїм Голосом Бабусі Буркотухи:

235